Лідер

Час неможливо спинити. Рух зупиняти не варто. Просто вести за собою, вірити, знати, йти, мати потрібну точку в топографічних картах, й наперекір невдачам, долі постійним жартам, через бетонні мури рухатись до мети. Може втрачатись віра чи опускатись руки, все це минає згодом – просто продовжуй рух. Знай: на шляху ще будуть чорні, мов ночі, круки, солодкі слова, що штучні, неначе старі перуки. Тіло, мій друже завжди гартує дух. «Чи винести все це здатен? - спитаєш себе, можливо. - Хто дав тобі право першим вважатися серед мас?». Сумніви – це корисно, вагатись в собі – шкідливо. Умій відділяти непотріб і те, що дійсно важливо. Світогляд будуй без ілюзій і без прикрас. Якщо у твоєму серці бажання світи змінити зростає, біжить по венам, в легенях собі живе – тоді вирушай в дорогу… ще скільки шляхів оббити… На цвинтарях, друже, квітів найбільше на плитах У тих, хто людям зумів принести нове. Відповідати маєш за всіх, хто рушив з тобою. Не скажеш ти їм: «Не можу», «не хочу», «втомився я». Битви найважчі завжди – «сам із собою двобої», лиш після них виходять нікчеми або герої, саме тоді побачиш сутність у чім твоя. Найважливіше, друже, те, що ти знаєш ясно – мрія твоя здійсниться. Продовжуй іти вперед. Безглуздо, мабуть, казати, що буде не все прекрасно… Ціль проголошуй вголос, ціль говори виразно. Запалюй серця, мов факел учасників естафет! Ти не один на світі. Будуть ще побратими, будуть і вороги – постійно це пам’ятати слід. Та не зважай, не бійся, люди ідуть за тими, хто вільний в душі… ідеями хто новими здатен усе здолати, хоч би вогонь чи лід. Адже заради чогось сміливо рушаєш далі. Крокуй же рішуче, друже, не так вже й багато часу Лишилось… повторюй твердо слова, що ніби зі сталі, Що власне тобою стали… І вчись цінувати красу. Яким би не був ти сильним, тебе обирають люди, Забудеш про них надовго – знесуть, мов ріки течія. «Ми» - це лунає гордо, хай так лунає всюди… Тягнися, притягуй серцем, немовби магнітні руди. Світ відкриває тебе, коли ти говориш: «Я»!

Повзик Роман